З наближенням українського суспільства до омріяного, впродовж півтисячі років, дня повернення історичної справедливості на рідну землю, активнішими стає супротив ворогів у процесі підготовки громади православних України до створення Єдиної Помісної Української Церкви.
Здавалось би, українцям, не дивлячись на належність до різних православних церков, можна тільки радіти з приводу такої значимої події. Разом з тим, зовсім нещасливі обличчя і не загальну радість напередодні об’єднавчого Собору у Києві 15 грудня 2018 року демонструють владики Московського патріархату в Україні.
Відчувається, що дух «руського міра» глибоко вселився в серця та душі пастирів, які презентують російську церковну структуру в нашій державі і які, навіть на 5-му році підступної війни окупанта на рідній землі продовжують славити у молитвах та проповідях Кіріла(Гундяєва) чи того ж Нікалая Кривавого чи засуджувати «братоубійствєнную войну».
Зрозуміло, що зовсім інші погляди чи відчуття у своїх душах має більшість пересічних мірян-прихожан храмів, що наразі ще перебувають у юрисдикції «Московського патріархату». Прості віруючі українці, опинившись в силу обставин під «дахом» церкви чужої держави, звичайно ж не сприймають антиукраїнськиого шабаша московських батюшек, які «гнуть гундяївську лінію» до засудження війни, провину у початку якої покладають на український Уряд та Президента, обурюються безглуздими та провокаційними діями священицтва з українофобськими замашками, яке відмовляє охрещенню дітей, чиї батьки були прихожанами храмів УПЦ КП.
А тепер, напередодні події планетарного значення, як для українського православ’я, великий «корабель» з мільйонами доль братів та сестер во хресту, вперше в історії отримавший конкретний та зрозумілий курс негідники та пройдисвіти прагнуть розколихати посеред бурхливого моря. Вмикають лукаву риторику, вдаються до фальсифікацій та відвертої брехні, з.являються нахабні провокатори у рясах та митрополичому вбранні. А ще – вони впевнено тиснуть на довірливу свідомість незагартованих подібними «святими» оборудками українських громадян. Так, святоші ж ніколи не розповідають пастві , що їхні справжні господарі, з рук яких церковне начальство кормить свої утроби, перебувають у серці країни-агресорки. У Кремлі!
Одним словом, від буденних молитв священицтва, яке побоюєтся своїх владик і до провокаційних меседжей митрополитів церкви, яка нещодавно оголосила про розрив зв’язків з Константинопольським Патріархатом, все наразі направлено на здобуття головного – зашкодити процесу підготовки до урочистої події – Собору 15 грудня. І підключені до цієї жахливої, але «священної» для табору ворогів Української Помісної Церкви і Української Держави мети найпотужніші сатанинські сили. Від простого священицтва і до високого рівня політиків, що бажають майбутньому України стільки зла, як зірочок у «Чумацькому шляху» на Небі.
Разом з тим , наша Чернігівська громада, яка є важливою цеглинкою у великому українському мурі, котрій не під силу зламати навіть озброєному до зубів ворогові , має несхибно йти мирним спокійним та розсудливим шляхом. Бо подія вартує того, оскільки йдеться про остаточне відновлення на Українській Землі історичну та духовну справедливості. І це, на наш погляд, дуже важливе, але зрозуміле бажання, тому що наш край від перших днів започаткування у ІХ ст. Християнства на Русі і до новітніх часів історії України активно задіяний у подіях, життєпис якої наразі у гурті з мужнім Воїнством на московсько-українській війні золотими літерами пишуть і наші капелани-священики Української Церкви Київського Патріархата і яких так принципово, надійно, з великою любов.ю Христа підтримує багатотисячна громада Чернігівщини.
Тому, навіть далекі від українського духу думки владик Московської церкви напередодні дня, коли постане Церква, очолювана нашим Предстоятелем, котрий міцно візьме в руки від Його Святості-патріарха Варфоломія омріяний Томос, не варті того, щоб ними перейматись, щоб вірити їм і щоб робити необдумані та ризиковані кроки.
