Редагування Щипун Михайло Іванович
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
Поточна версія | Ваш текст | ||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | + | '''Михайло Іванович Щипун''' (21 листопада 2020 — ) | |
− | |||
− | '''Михайло Іванович Щипун''' (21 листопада | ||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
== Мій Архангел Михаїл == | == Мій Архангел Михаїл == | ||
Рядок 16: | Рядок 5: | ||
Сьогодні, у день Архистратига Михайла, моєму дідусю, Щипуну Михайлу Івановичу, виповнилося б 120 років. | Сьогодні, у день Архистратига Михайла, моєму дідусю, Щипуну Михайлу Івановичу, виповнилося б 120 років. | ||
− | + | -Діду, га, діду, розкажіть ще про відьом. Чого, коли ви парубкували, вони ночами шастали по селу, а тепер їх нема? | |
− | + | - Ні, краще про війну і Великдень, - заперечую сестрі. | |
− | + | - Ніт! Про відьом! Я перша попросила! | |
− | + | - Не було ніяких відьом! – категорично заперечую, - Просто люди тоді були неосвіченими і не могли пояснити деяких природніх явищ, от і домислювали всіляке, — гордо демонструю своі знння, бо ж я уже школярка. | |
− | + | - Як то не було?! – штовхає мене в бік Наташа, зсуваючи з одіяла на мульку череню. Потім злазить на припічок, - Скажіть їй що-небудь, діду! Ото, як ви до бабусі ходили на вечорниці, а відьми на путі створювали усілякі перепони! Хотіли, щоб ви йшли до іншої дівки, - нагадує дідусю. | |
На відміну від мене, моя двоюрідна сестра вірить в існування відьом і русалок, які могли залоскотати парубка, і сипле низкою уточнюючих запитань. | На відміну від мене, моя двоюрідна сестра вірить в існування відьом і русалок, які могли залоскотати парубка, і сипле низкою уточнюючих запитань. | ||
Рядок 30: | Рядок 19: | ||
Але я не підтримую її балачки і прошу бабусю Марусю виступити арбітром. Раз так, то нехай, мовляв, підтвердить, що польоти відьом у період її дівування — суща правда. Або спростує. | Але я не підтримую її балачки і прошу бабусю Марусю виступити арбітром. Раз так, то нехай, мовляв, підтвердить, що польоти відьом у період її дівування — суща правда. Або спростує. | ||
− | + | - Атож, — тримаючи нейтралітет, киває головою бабуся, ледь всміхаючись кутиками губ, — Може й не вигадки, а якась примара. | |
− | Ми з Наташею, старшою від мене на шість років, пришуршали перед вихідними до дідуся з бабусею на ночівку. За | + | Ми з Наташею, старшою від мене на шість років, пришуршали перед вихідними до дідуся з бабусею на ночівку. За вікном- пізній осінній вечір. Повечерявши й отримавши по два «канхветики», вирізані з густого меду, щоб «обавити душу», позалазили на піч та й повисовували голови, щоб добре бачити, що робиться в хаті.. |
− | Дід сидить за столом у | + | Дід сидить за столом у кухні- вітальні й гортає свого блокнотика-записника з логічними задачами— готується до нашоі найважливішої спільної розваги — урока математики. Бабуся - поряд, штопає теплі шкарпетки, підклавши під діряву п’яту округлену дерев’яну підставку, змайстровану дідом. |
− | Він читає задачі, а я, вловивши логічну нитку, майже на всі даю правильні відповіді. Це мене тішить і заводить водночас. Ще | + | Він читає задачі, а я, вловивши логічну нитку, майже на всі даю правильні відповіді. Це мене тішить і заводить водночас. Ще - ще. Взагалі-то я у математиці повний Митрофан. Але це з’ясується потім, у старших класах. А поки я у початковій школі, залюбки розв’язую задачі на кілька дій, і що більш заплутані, то для мене прикольніші. Я для діда теж маю шкільну заготовку з важкою задачею. Він уважно вислуховує умову, зводить до купи брови і миттю підносить палець догори: |
− | + | - Буде 48! А ось як це записати правильно, — думай сама. Я по-вашому не розбираю. | |
Далі вдається до спогадів, які ми вже знаємо на зубок, але принишкли, що аж чуємо своє дихання. | Далі вдається до спогадів, які ми вже знаємо на зубок, але принишкли, що аж чуємо своє дихання. | ||
− | + | - Ось як наша Оля — ваша тітка - вчилася в педінституті, то їм на канікули задавали по двісті задач! Вдень у селі роботи – по саму зав’язку, а у вечері тільки сяде за підручники, подруги кличуть до клубу чи на вечорниці. «Іди, було кажу, дочко, гуляти—діло молоде. Я сам тобі задачі повирішую». І вирішував! Усі до єдиної правильно. | |
− | + | - А моій мамі допомагали із задачами? | |
− | + | - А моій? – атакуємо із сестрою діда. | |
− | + | - Вашим так багацько задач не давали. Оля ж на вчителя математики вчилася. | |
Ми на мить притихаємо, я поринаю у мрії, як би то було добре, щоб тітка Оля не на Волині викладала математику, а в моій школі. Ото вже б я була на коні!.. | Ми на мить притихаємо, я поринаю у мрії, як би то було добре, щоб тітка Оля не на Волині викладала математику, а в моій школі. Ото вже б я була на коні!.. | ||
Рядок 53: | Рядок 42: | ||
Зазвичай, усі вихідні, свята і канікули я проводила на Вербові у бабусі Насті, татової мами, у моій любій хатині під соломою, в якій я народилася, робила перші кроки і пізнавала світ. Мамині батьки— дід Михайло і бабуся Маруся жили за кілька хат від своєї свахи. Недалечко, трохи ближче у бік центра, побудувалась і середульша із трьох старших маминих сестер, Люся. Тому, коли у її доньки Наташі були канікули, або на вихідні, я прошкувала від татової мами до маминих батьків і ми з двоюрідною сестрою там день-два разом гостювали. | Зазвичай, усі вихідні, свята і канікули я проводила на Вербові у бабусі Насті, татової мами, у моій любій хатині під соломою, в якій я народилася, робила перші кроки і пізнавала світ. Мамині батьки— дід Михайло і бабуся Маруся жили за кілька хат від своєї свахи. Недалечко, трохи ближче у бік центра, побудувалась і середульша із трьох старших маминих сестер, Люся. Тому, коли у її доньки Наташі були канікули, або на вихідні, я прошкувала від татової мами до маминих батьків і ми з двоюрідною сестрою там день-два разом гостювали. | ||
− | Коли я народилася, діду Михайлу було вже 64 роки. Тому усе своє свідоме життя я пам'ятаю його, як справжнього діда | + | Коли я народилася, діду Михайлу було вже 64 роки. Тому усе своє свідоме життя я пам'ятаю його, як справжнього діда - пенсіонера. Бабуся на три роки молодша. Вона була страшеннною акуратисткою. В іхній хаті завжди було тепло і чисто. Затишно. Я й досі люблю такий затишок. |
Дід був відомим на всю округу теслею. А в старші роки ще й пасічником.Усе своє життя він пропрацював у колгоспній конторі, мабуть, звідси і його любов до цифер і задач. А майстрував переважно для себе і найближчих родичів. Перед самою війною він побудував добротну хату на високому фундаменті, про яку кажуть, що й зараз стоїть, як дзвін. | Дід був відомим на всю округу теслею. А в старші роки ще й пасічником.Усе своє життя він пропрацював у колгоспній конторі, мабуть, звідси і його любов до цифер і задач. А майстрував переважно для себе і найближчих родичів. Перед самою війною він побудував добротну хату на високому фундаменті, про яку кажуть, що й зараз стоїть, як дзвін. | ||
Під час окупації її навіть облюбували німці для свого штабу. Жили, щоправда, де інде, а в нашу велику простору світлицю приходили як в офіс, для проведення усіляких нарад. На широкому столі розкладали своі карти і ватмани з кресленнями. | Під час окупації її навіть облюбували німці для свого штабу. Жили, щоправда, де інде, а в нашу велику простору світлицю приходили як в офіс, для проведення усіляких нарад. На широкому столі розкладали своі карти і ватмани з кресленнями. | ||
− | Господарів не ображали, але щоразу, коли вони схилялися за столом над картами, старші дівчатка-підлітки Щура, Люся і Оля, які спостерігали за ними, сидячи на печі, мріяли, як раптом увірвуться «наші» і перестріляють усіх фріців. І звільнять село. А на чолі буде їхній тато | + | Господарів не ображали, але щоразу, коли вони схилялися за столом над картами, старші дівчатка-підлітки Щура, Люся і Оля, які спостерігали за ними, сидячи на печі, мріяли, як раптом увірвуться «наші» і перестріляють усіх фріців. І звільнять село. А на чолі буде їхній тато – сильний і відважний. Його мобілізували у перші дні війни. |
Погнали німців. Знову весна. Струмочки дзюрчать, пташки повертаються. Любо так, добре на душі. Як би ж то не війна. Аж раптом… маленьке свято. Та ще й яке! В самий світлий празник Великодня. | Погнали німців. Знову весна. Струмочки дзюрчать, пташки повертаються. Любо так, добре на душі. Як би ж то не війна. Аж раптом… маленьке свято. Та ще й яке! В самий світлий празник Великодня. | ||
Рядок 63: | Рядок 52: | ||
Як і годиться, хазяйка з маленькою донечкою, моєю мамою, пішла до церкви посвятити паску, пиріжечки і крашанки. Коли поверталася додому, три старші доньки поралися по господарству: доїли корову, напували телят, годували свиней та птицю. Кожна мала своі обов`язки. Нічого не звичного не помітила в їхній поведінці, тож попросила не баритися, а вже мерщій заходити до хати розговлятися. | Як і годиться, хазяйка з маленькою донечкою, моєю мамою, пішла до церкви посвятити паску, пиріжечки і крашанки. Коли поверталася додому, три старші доньки поралися по господарству: доїли корову, напували телят, годували свиней та птицю. Кожна мала своі обов`язки. Нічого не звичного не помітила в їхній поведінці, тож попросила не баритися, а вже мерщій заходити до хати розговлятися. | ||
− | + | - Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос воскрес!— щойно прочинивши хатні двері, тричі привітала порожню світлицю. | |
− | + | - Воістину Воскрес! – почула звідкілясь чоловіків голос і від несподіванки випустила з рук пасхального кошика. Ледь-ледь маленьку доньку утримала… | |
− | Того великоднього ранку, вперше за всю війну | + | Того великоднього ранку, вперше за всю війну сім’я розговлялася у повному складі. |
− | А воно як було: коли погнали німця, дідусева частина два дні стояла у Ніжині. А це ж лише за 35 кілометрів від дому! Як же ж кортіло побачити своїх дівчат— дружину і чотири доньки, та ще й у Великдень! Командир зжалівся і відпустив на добу. Щастя було — до кінця своїх днів згадували. | + | А воно як було: коли погнали німця, дідусева частина два дні стояла у Ніжині. А це ж лише за 35 кілометрів від дому! Як же ж кортіло побачити своїх дівчат— дружину і чотири доньки, та ще й у Великдень! Командир зжалівся і відпустив на добу. Щастя було — до кінця своїх днів згадували. |
Дідусь повернувся. Був поранений, але що ті фізичні болі у порівнянні з душевними, яких завдала війна. Скількох близьких людей вона забрала: родичів, друзів і його молодого сусіда Івана, який був бригадиром тракторної бригади. | Дідусь повернувся. Був поранений, але що ті фізичні болі у порівнянні з душевними, яких завдала війна. Скількох близьких людей вона забрала: родичів, друзів і його молодого сусіда Івана, який був бригадиром тракторної бригади. | ||
− | Мине ще трохи часу й | + | Мине ще трохи часу й Іванів син Сашко (мій тато) посватає дідову наймолодшу доньку Катю. Коли молодята одружилися (як казали тоді, побралися), дід Михайло став для зятя батьком. |
Я зараз про це часто думаю, згадуючи, які щирі, теплі стосунки були між ними. Тато молодий і хвацький знайшов у особі діда не лише батька, з яким радився з багатьох питань, а й свого однодумця, мудрого втілювача його креативних, молодечих ідей. І старшого друга. Це так важливо. | Я зараз про це часто думаю, згадуючи, які щирі, теплі стосунки були між ними. Тато молодий і хвацький знайшов у особі діда не лише батька, з яким радився з багатьох питань, а й свого однодумця, мудрого втілювача його креативних, молодечих ідей. І старшого друга. Це так важливо. | ||
+ | Коли батьки будували хату, дід узяв на себе відповідальність за усі столярні роботи. Столярна майстерня— прибудова до дідового сараю, під черепицею - то окрема тема. Я туди ходила, щоб понюхати дерево. Всередині пахло свіжою стружкою і якоюсь таємничістю. На столі – рубанок. На стіні— теж рубанки й ціла батарея лобзиків, більшість з яких дід майстрував сам. | ||
− | + | Ще один таємничий для мене об’єкт у дідовому дворі, в який строго-настрого заборонялося навіть прочиняти двері, був омшаник, де зимували вулики. Він притулявся позаду хати під величезною крислатою шовковицею, яка накривала пів двору. | |
− | |||
− | |||
− | + | Омшаник був такий біленький та гарненький, накритий черепицею, що я завжди мріяла, як коли-не будь, як дідусь на літо забере з нього своі вулики, ми з подругами влаштуємо там терем-теремок. | |
− | + | - Стук – стук! Хто-хто в теремочку живе? | |
− | + | Але терем-теремок був не доступним для стороннього ока у будь- яку пору року. Двічі на рік дід особисто білив його зовні та з середини, не довіряючи навіть бабусі. Це мене завжди дивувало і ще більше розпалювало інтерес туди проникнути. Але дід був непохитним: «Бджоли люблять спокій». | |
− | |||
− | |||
− | |||
− | Але терем-теремок був | ||
Дід був доладнім пасічником. І досі в моій уяві, в спогадах, його образ ловко вписується в образи усіх тих небагатьох пасічників, яких я знала: поміркований, стриманий, з холодною розсудливою головою і гарячим серцем. Він не любив суєти і поспіху, але, дивна річ, завжди і всюди все встигав. Усе вмів, усе знав і за все брався. | Дід був доладнім пасічником. І досі в моій уяві, в спогадах, його образ ловко вписується в образи усіх тих небагатьох пасічників, яких я знала: поміркований, стриманий, з холодною розсудливою головою і гарячим серцем. Він не любив суєти і поспіху, але, дивна річ, завжди і всюди все встигав. Усе вмів, усе знав і за все брався. | ||
− | + | У побуті дід Михайло теж був унікальним чоловіком — на всі руки майстром. Міг запросто пошити пальто, штани і шапку. Та так, що навіть з виворотнього боку не підкопаєшся. | |
− | |||
− | |||
− | |||
− | У побуті дід Михайло теж був унікальним чоловіком — на всі руки майстром. Міг запросто пошити пальто, штани і шапку. Та так, що навіть з виворотнього боку не підкопаєшся. | ||
− | Коли влітку на гостину приїздили тітки Шура з Полтавщини і Оля з Волині, а з Носівки підтягувалися Люся і наша мама із | + | Коли влітку на гостину приїздили тітки Шура з Полтавщини і Оля з Волині, а з Носівки підтягувалися Люся і наша мама із сім’ями, дід роздавав усім своїм дітям та онукам власно зроблені за рік для кожного з них якісь подаруночки. |
− | Тоді, у дворі під горіхом збиралася чималенька сімеєчка. Як добре було нам, дітям! І тільки зараз, з роками, можу по-справжньому уявити і зрозуміти, як раділа, співала душа моїх дідуся й бабусі, приймаючи за столом чотирьох своїх дочок із | + | Тоді, у дворі під горіхом збиралася чималенька сімеєчка. Як добре було нам, дітям! І тільки зараз, з роками, можу по-справжньому уявити і зрозуміти, як раділа, співала душа моїх дідуся й бабусі, приймаючи за столом чотирьох своїх дочок із сім’ями. У мирі і злагоді, добрі та здорові. |
Потім усі разом прибирали зі столу і розходилися в «клуби за інтересами»: чоловіки, жінки, діти. Дідусь із зятями перебиралися за маленький стіл у саду, грали в карти і смакували потроху медовуху. Ось дід несе трилітрову банку, і найстарший із зятів, мій улюблинець дядя Ваня, розводить руками: | Потім усі разом прибирали зі столу і розходилися в «клуби за інтересами»: чоловіки, жінки, діти. Дідусь із зятями перебиралися за маленький стіл у саду, грали в карти і смакували потроху медовуху. Ось дід несе трилітрову банку, і найстарший із зятів, мій улюблинець дядя Ваня, розводить руками: | ||
− | + | - Тату, та хіба ж ми п’яниці якісь чи що?! | |
На вогник підтягуються дідові племінники дядько Микола та Степан, що живуть поруч, і хазяїн несе другу банку медовухи. | На вогник підтягуються дідові племінники дядько Микола та Степан, що живуть поруч, і хазяїн несе другу банку медовухи. | ||
− | + | - Тату, та хіба ж ми п’яниці якісь? — знову чує м’яке обурення старшого зятя. | |
Посиділи, погомоніли, згадали Сталіна і Хрущова. Памятаю, гучно так згадували, розділившись «на табори» у симпатіях до того чи іншого. | Посиділи, погомоніли, згадали Сталіна і Хрущова. Памятаю, гучно так згадували, розділившись «на табори» у симпатіях до того чи іншого. | ||
Рядок 119: | Рядок 99: | ||
Якось з цього приводу вийшла анекдотична ситуація. | Якось з цього приводу вийшла анекдотична ситуація. | ||
− | Уже після восьмидесяти, поїхав дід на Волинь у гості до онуки. Перевідати правнуків. Молодшенький Сашко стрибає біля діда, щось розказує. Дід щоразу перепитує, бо не дуже розбирає дитячої балачки. | + | Уже після восьмидесяти, поїхав дід на Волинь у гості до онуки. Перевідати правнуків. Молодшенький Сашко стрибає біля діда, щось розказує. Дід щоразу перепитує, бо не дуже розбирає дитячої балачки. |
Аж тут у двір — бабуся хлопчиків по татовій лінії. Вона теж приїхала, щоб зустрітися зі сватом. | Аж тут у двір — бабуся хлопчиків по татовій лінії. Вона теж приїхала, щоб зустрітися зі сватом. | ||
− | + | - А з ким це там Саша галасує? – запитує невістку | |
− | + | - Та ж з дідусем Михайлом! | |
− | + | - А чого так голосно? | |
− | — Бо ж дід не чує, | + | — Бо ж дід не чує, - відповідає та, маючи на увазі, що дід не розуміє хлопчиковоі вимови. |
Жінка набрала повні легені повітря: | Жінка набрала повні легені повітря: | ||
− | — Здрастуйте, сваааату! | + | — Здрастуйте, сваааату! – поспішила діду на зустріч. |
− | — Здрастуйте, — стиха відказує дід, і обнявшись зі свахою щиро дивується, | + | — Здрастуйте, — стиха відказує дід, і обнявшись зі свахою щиро дивується, - А чого се ви, свахо, так кричите? Я ж не глухий…. |
Давно немає діда. Він прожив довге, красиве і хай там що, щасливе життя. | Давно немає діда. Він прожив довге, красиве і хай там що, щасливе життя. | ||
− | Він встиг мене видати заміж і навіть тісно подружитися з моїм чоловіком. Разом вони фарбували дах на його хаті. А я внизу підводила фундамент «по-вінницьки». Справді, щойно одружилися й поїхали до чоловіка в село, я підгледіла шикарнючий спосіб освіжити фундамент, розчинивши у відрі бензину, чималу, кілограмів 3-4, грудку смоли. Виходить золото | + | Він встиг мене видати заміж і навіть тісно подружитися з моїм чоловіком. Разом вони фарбували дах на його хаті. А я внизу підводила фундамент «по-вінницьки». Справді, щойно одружилися й поїхали до чоловіка в село, я підгледіла шикарнючий спосіб освіжити фундамент, розчинивши у відрі бензину, чималу, кілограмів 3-4, грудку смоли. Виходить золото – не фарба. А як блищить! А як довго тримається! |
А через рік дід Михайло пішов у засвіти. Раптово. І ми довго не могли звикнути не їхати до діда. | А через рік дід Михайло пішов у засвіти. Раптово. І ми довго не могли звикнути не їхати до діда. | ||
− | Вже майже 35 літ минуло, а ми й досі послуговуємося його висловами, користуємося | + | Вже майже 35 літ минуло, а ми й досі послуговуємося його висловами, користуємося дерев’яними ложками і ковганками, передаємо дітям його мудрість і глибину думок. Іноді застосовуємо його коронне за обідом: «Марусю, це суп чи юшка?». «Хата під бляхою, значить суп»,- відповідала бабуся. Я можу видати у власній інтерпретації і замість «бляхи» назвати марку машини. |
− | Іноді до крилатих висловів долучаються й наші родичі чи сусіди. Коли хлопці посмакують вдоволь виноградної горілочки, виробництва вже нашого свата, на підмогу першому малесенькому спустошеному графинчику, мій чоловік несе другого. Тоді сусід, копіюючи діда ( з наших спогадів), розводить руками: «Тату, та хіба ж ми | + | Іноді до крилатих висловів долучаються й наші родичі чи сусіди. Коли хлопці посмакують вдоволь виноградної горілочки, виробництва вже нашого свата, на підмогу першому малесенькому спустошеному графинчику, мій чоловік несе другого. Тоді сусід, копіюючи діда ( з наших спогадів), розводить руками: «Тату, та хіба ж ми п’яниці якісь, чи що?». |
− | І на душі враз стає тепліше. Не від градусів, звісно. Від теплих споминів у кольорових картинках. Яких, на жаль, уже не ніколи не повернути… | + | І на душі враз стає тепліше. Не від градусів, звісно. Від теплих споминів у кольорових картинках. Яких, на жаль, уже не ніколи не повернути… |
− | + | На фото: дідусь Михайло та бабуся Маруся в осінньому саду; дідусь Михайло з моїм татом, коли вже залишився сам. | |
− | |||
− | |||
− | |||
− |