Редагування Прокоп'єва Ганна Федорівна
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
Поточна версія | Ваш текст | ||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | + | '''Ганна (Галина) Федорівна Прокоп'єва''' (1922, дівоче прізвище '''Сацюк''' — 2004) – вчителька, подвижниця, фронтовик. Народилася і працювала в Носівці. Відмінник народної освіти. | |
− | |||
− | '''Ганна (Галина) Федорівна Прокоп'єва''' (дівоче прізвище '''Сацюк''' | ||
== Життя, прожите для людей == | == Життя, прожите для людей == | ||
Рядок 20: | Рядок 18: | ||
— Ми — Волошинського роду, — часто повторювала Ганна Федорівна. | — Ми — Волошинського роду, — часто повторювала Ганна Федорівна. | ||
− | І справді, це з їхнього хліборобського роду вийшли славні захисники Батьківщини високого рангу. На захист Вітчизни стала вісімнадцятилітня Галя Сацюк-Прокоп'єва. Кадровим військовим був її чоловік | + | І справді, це з їхнього хліборобського роду вийшли славні захисники Батьківщини високого рангу. На захист Вітчизни стала вісімнадцятилітня Галя Сацюк-Прокоп'єва. Кадровим військовим був її чоловік Володимир Прокопович. Доблесно воював, дійшовши до Берліна, брат – Олександр Волошин, брав участь у бойових операціях ще один брат — Іван Сацюк. Чотири ордени мав учасник штурму Берліна, ще один представник роду – Гнат Максимович Грош. Молодший брат Ганни Федорівни – Володимир хоч і не був на фронті, та, обравши собі професію спеціаліста цивільної авіації, в мирний час дослужився до генеральських погон. На жаль, всі вони вже сьогодні за межею вічності… |
Доля розпорядилася так, що в Ганни Федорівни не було дітей. Але вона любила своїх братів, сестер, їхніх дітей та онуків, своїх учнів, її дім ніколи не був порожнім, його двері завжди були гостинно відчиненими для рідних, друзів, численних учнів, яких, мов магнітом, тягнуло до неї. Частенько, бувало, телефонує: «Заходь, пригощу цукерками, які мені привезла [[Хоменко Людмила|Людочка Хоменко]]». А Людочка вже давно не її учениця, а заслужений педагог, шанована людина, яка ніколи не забувала свою першу вчительку, друга та наставницю. Та чи ж тільки для неї вона стала прикладом для наслідування?! | Доля розпорядилася так, що в Ганни Федорівни не було дітей. Але вона любила своїх братів, сестер, їхніх дітей та онуків, своїх учнів, її дім ніколи не був порожнім, його двері завжди були гостинно відчиненими для рідних, друзів, численних учнів, яких, мов магнітом, тягнуло до неї. Частенько, бувало, телефонує: «Заходь, пригощу цукерками, які мені привезла [[Хоменко Людмила|Людочка Хоменко]]». А Людочка вже давно не її учениця, а заслужений педагог, шанована людина, яка ніколи не забувала свою першу вчительку, друга та наставницю. Та чи ж тільки для неї вона стала прикладом для наслідування?! | ||
Рядок 26: | Рядок 24: | ||
Г. Ф. Прокоп'єва мала почесне звання відмінника народної освіти. Досвіду її роботи з дітьми, пошуку нових методів навчання та виховання вчилися не лише колеги з району. То проводить відкриту годину, то вирощує з дітьми на ділянках рідкісні для нашого клімату рослини. Ось навіть цієї, останньої в її житті весни, встигла роздати знайомим насінинки декоративного соняшника, справжню окрасу сільського подвір'я. Якось телефонує: «Пора висівати помідори та перець. Якщо немає, то я поділюся, у мене аж чотири сорти. А ще залишилася садова трава, виходь на «демаркаційну» лінію — винесу». | Г. Ф. Прокоп'єва мала почесне звання відмінника народної освіти. Досвіду її роботи з дітьми, пошуку нових методів навчання та виховання вчилися не лише колеги з району. То проводить відкриту годину, то вирощує з дітьми на ділянках рідкісні для нашого клімату рослини. Ось навіть цієї, останньої в її житті весни, встигла роздати знайомим насінинки декоративного соняшника, справжню окрасу сільського подвір'я. Якось телефонує: «Пора висівати помідори та перець. Якщо немає, то я поділюся, у мене аж чотири сорти. А ще залишилася садова трава, виходь на «демаркаційну» лінію — винесу». | ||
− | Одним словом, природолюб і щедрої душі людина. Такою її знали рідні, друзі, сусіди, однополчани. Так, Ганна Федорівна до останнього не поривала зв'язків зі своїми фронтовими побратимами. Поки було більше сили — щороку спільно святкували День Перемоги. А останнім часом листувалася з музеєм Великої Вітчизняної війни, подругою-партизанкою [[Данилко Галина Василівна|Г. В. Данилко]], журналістом [[Серебряков Леонід Борисович|Л. Б. Серебряковим]], І. | + | Одним словом, природолюб і щедрої душі людина. Такою її знали рідні, друзі, сусіди, однополчани. Так, Ганна Федорівна до останнього не поривала зв'язків зі своїми фронтовими побратимами. Поки було більше сили — щороку спільно святкували День Перемоги. А останнім часом листувалася з музеєм Великої Вітчизняної війни, подругою-партизанкою [[Данилко Галина Василівна|Г. В. Данилко]], журналістом [[Серебряков Леонід Борисович|Л. Б. Серебряковим]], І.Г. Корольовою, [[Жмихов Віктор Олександрович|В. О. Жмиховим]], пропагуючи їх творчість серед носівчан, та зачитувалася лірикою прикутої до ліжка поетеси з Харківської області, з якою також листувалася. |
Часто буває, що після виходу на заслужений відпочинок людина веде домашній, усамітнений спосіб життя. Тільки не Ганна Федорівна, яка до останнього була активним членом ветеранської організації, учасницею клубу жінок-ветеранів «[[Берегиня]]», брала участь у шкільних відкритих уроках та виховних годинах. А ще — до останнього залишилася вірною своїм переконанням, за які воювала у 1941-45 роках... | Часто буває, що після виходу на заслужений відпочинок людина веде домашній, усамітнений спосіб життя. Тільки не Ганна Федорівна, яка до останнього була активним членом ветеранської організації, учасницею клубу жінок-ветеранів «[[Берегиня]]», брала участь у шкільних відкритих уроках та виховних годинах. А ще — до останнього залишилася вірною своїм переконанням, за які воювала у 1941-45 роках... |