Редагування Німецько-радянська війна
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
Поточна версія | Ваш текст | ||
Рядок 15: | Рядок 15: | ||
П'ять років ішла священна війна нашого народу, що закінчилась штурмом Берліна, в якому брали участь наші земляки: [[Красносільський Григорій Михайлович]], [[Гончар Іван Васильович]], [[Михайлець Олексій Григорович]], [[Віротченко Федір Андрійович]], [[Парасюк Андрій Михайлович]], [[Фомін Іван Андрійович]], [[Діденко Василь Антонович]], [[Шевченко Василь Степанович]]. Льотчик-штурман [[П. Л. Литвиненко]] поставив свій автограф на стіні рейхстагу в Берліні. | П'ять років ішла священна війна нашого народу, що закінчилась штурмом Берліна, в якому брали участь наші земляки: [[Красносільський Григорій Михайлович]], [[Гончар Іван Васильович]], [[Михайлець Олексій Григорович]], [[Віротченко Федір Андрійович]], [[Парасюк Андрій Михайлович]], [[Фомін Іван Андрійович]], [[Діденко Василь Антонович]], [[Шевченко Василь Степанович]]. Льотчик-штурман [[П. Л. Литвиненко]] поставив свій автограф на стіні рейхстагу в Берліні. | ||
− | У невеличкому місті Потсдам, що під Берліном, відбулась конференція, яка офіційно закріпила нашу перемогу. Роботу Потсдамської конференції з радянської сторони охороняли солдати 16-го прикордонного полку, в якому служили наші земляки: [[Прищепа Дмитро Олександрович|Прищепа Д.О.]], [[ | + | У невеличкому місті Потсдам, що під Берліном, відбулась конференція, яка офіційно закріпила нашу перемогу. Роботу Потсдамської конференції з радянської сторони охороняли солдати 16-го прикордонного полку, в якому служили наші земляки: [[Прищепа Дмитро Олександрович|Прищепа Д.О.]], [[Андрусенко А.Д.]], [[Охріменко О.П.]], [[Туник М.Ф.]], [[Тонконог І.Х.]], [[Трухан І.]], [[Круглій І.]], [[Івченко Є.]] та інші. |
− | На Нюрнберзькому процесі фашистів у злодіяннях звинувачував теж наш земляк, Генеральний прокурор СРСР, [[Руденко Роман Андрійович]], але це вже було потім, в 1945-1946 рр. А до того була більш як дворічна (дев’ятсот днів і ночей) блокада Ленінграда, яку пережили, вистояли і не віддали місто ворогові його захисники, зокрема носівчани: капітан [[ | + | На Нюрнберзькому процесі фашистів у злодіяннях звинувачував теж наш земляк, Генеральний прокурор СРСР, [[Руденко Роман Андрійович]], але це вже було потім, в 1945-1946 рр. А до того була більш як дворічна (дев’ятсот днів і ночей) блокада Ленінграда, яку пережили, вистояли і не віддали місто ворогові його захисники, зокрема носівчани: капітан [[Сало М. М.]], [[Кравченко О. П.]], мринчанин [[Майстренко П. С.]] та інші. |
У Сталінградській битві брали участь підполковник Кобзар Є. Т., Жила В. Т., Прокопець В. Г., Кольба М. І. | У Сталінградській битві брали участь підполковник Кобзар Є. Т., Жила В. Т., Прокопець В. Г., Кольба М. І. | ||
Рядок 23: | Рядок 23: | ||
Москву захищали: Світан С. П., Кириченко З. К., Байда Т. І. | Москву захищали: Світан С. П., Кириченко З. К., Байда Т. І. | ||
− | Хоробро воювали на різних фронтах люди наймирнішої професії – вчителі: Набок | + | Хоробро воювали на різних фронтах люди наймирнішої професії – вчителі: Набок В. К., Скрипець А. П., Ляшенко І. Г., Малинко Т. В., Прокоп'єва Г. Ф., Прокоп'єв В. П., Василенко І. І., Шумський В. І., Доліч О. О., Нікітін В. В., Бондаренко О. Ф., Мироненко І. М. та інші. |
− | Набок | + | Набок В. К., [[Гончар Іван Васильович|Гончар І. В.]], Хоменко О. А. по закінченню війни десятиліттями очолювали школи №1, №3, працювали у ветеранській організації району. |
− | Вчитель Сірик | + | Вчитель Сірик М. О. був учасником штурму Кенігсберга, а в мирний час 36 років працював у рідній школі с. Червоні Партизани. Вийшовши на заслужений відпочинок, разом з колегами створили історико-краєзнавчий музей, щоб зберегти історичну правду про подвиги земляків. Вчитель Носівської середньої школи № 1 Воскресенський Є. М. служив у підрозділі гвардійських мінометів, які з любов'ю називали «катюшами». |
В числі 127 тисяч українок, котрі воювали з фашистами, нелегкими фронтовими дорогами випало пройти червонопартизанці [[Заслужонна Ганна Оксентіївна|Заслужонній Ганні Оксентіївні]] – військовому фельдшеру з перших днів війни і до її закінчення. Також носівчанам [[Дорошко Віра Михайлівна|Дорошко Вірі Михайлівні]], [[Скляр Єфросинія Василівна|Скляр Єфросинії Василівні]], [[Невінський Костянтин Миколайович|Невінському Костянтину Миколайовичу]], заслуженому лікарю України [[Малинка Дмитро Тимофійович|Малинці Дмитру Тимофійовичу]] з Мрина, партизанському лікарю [[Бувайлик Микола Васильович|Бувайлику Миколі Васильовичу]] з Плоского, [[Шуст Олександра Антонівна|Шуст Олександрі Антонівні]] та ін. | В числі 127 тисяч українок, котрі воювали з фашистами, нелегкими фронтовими дорогами випало пройти червонопартизанці [[Заслужонна Ганна Оксентіївна|Заслужонній Ганні Оксентіївні]] – військовому фельдшеру з перших днів війни і до її закінчення. Також носівчанам [[Дорошко Віра Михайлівна|Дорошко Вірі Михайлівні]], [[Скляр Єфросинія Василівна|Скляр Єфросинії Василівні]], [[Невінський Костянтин Миколайович|Невінському Костянтину Миколайовичу]], заслуженому лікарю України [[Малинка Дмитро Тимофійович|Малинці Дмитру Тимофійовичу]] з Мрина, партизанському лікарю [[Бувайлик Микола Васильович|Бувайлику Миколі Васильовичу]] з Плоского, [[Шуст Олександра Антонівна|Шуст Олександрі Антонівні]] та ін. | ||
Рядок 37: | Рядок 37: | ||
А. А. Заволовий – колишній моряк Чорноморського флоту, захищав Одесу, Севастополь. Через 29 років його знайшла ще одна нагорода – орден Вітчизняної війни другого ступеня. | А. А. Заволовий – колишній моряк Чорноморського флоту, захищав Одесу, Севастополь. Через 29 років його знайшла ще одна нагорода – орден Вітчизняної війни другого ступеня. | ||
− | Командир партизанського загону | + | Командир партизанського загону О. Ф. Бочок брав участь у визволенні Чехословаччини, став почесним громадянином міста Кошіце. |
Легендарна мринчанка [[Самсоненко Тетяна Іванівна]], перебуваючи у партизанському загоні, була десантована в Угорщину як радистка. Перша жінка, що була нагороджена найвищим орденом цієї країни. | Легендарна мринчанка [[Самсоненко Тетяна Іванівна]], перебуваючи у партизанському загоні, була десантована в Угорщину як радистка. Перша жінка, що була нагороджена найвищим орденом цієї країни. | ||
Рядок 43: | Рядок 43: | ||
На різних фронтах воювали Мельниченко М. А., [[Шевирьов М. І.]], Червяк М. О., Хлібець Ф. О., Чекан Т. Л., Чекан В., Компанець І .Б. і багато інших. | На різних фронтах воювали Мельниченко М. А., [[Шевирьов М. І.]], Червяк М. О., Хлібець Ф. О., Чекан Т. Л., Чекан В., Компанець І .Б. і багато інших. | ||
− | На всіх фронтах проявляли мужність і героїзм воїни з Носівщини. Їх бойові і трудові заслуги підтверджені нагородами. Так, наприклад, | + | На всіх фронтах проявляли мужність і героїзм воїни з Носівщини. Їх бойові і трудові заслуги підтверджені нагородами. Так, наприклад, П. Д. Мархай має, крім багатьох медалей, шість орденів, з них 4 – бойові, і 2 – за трудову доблесть. П'ять бойових орденів має П. Я. Ярмоленко. Трьома орденами нагороджені І. М. Мархай, Г. Я. Шейко. |
− | Чимало бойових і трудових нагород мають | + | Чимало бойових і трудових нагород мають Л. Ф. Щипун, Буняк І. Г., Зикін Г. Н., Колесніков П. А., Велько П. С., Черевко В. П., Фесенко О. С. та інші. |
− | З перших днів окупації Носівщина стала партизанським краєм. Невеликий загін переріс у з’єднання «[[За Батьківщину!]]», яке в 1943 році нараховувало дві тисячі партизан: [[Стратилат Михайло Іванович|Стратилат М. І]]., [[Бовкун Іван Михайлович|Бовкун І. М]], Данилко | + | З перших днів окупації Носівщина стала партизанським краєм. Невеликий загін переріс у з’єднання «[[За Батьківщину!]]», яке в 1943 році нараховувало дві тисячі партизан: [[Стратилат Михайло Іванович|Стратилат М. І]]., [[Бовкун Іван Михайлович|Бовкун І. М]], Данилко Г. В., Шеверьов О. І., Сеник П. В., [[Гейко Олександр Іванович|Гейко О. І.]], Григорьєв М. Р., Шевчук В. Й., [[Мірошник Гаврило Григорович|Мірошник Г. Г.]], кавалер ордена Слави [[Компанець Василь Йович|Компанець В. Й.]] та інші. |
− | Партизанські зв'язкові, що ходили по лезу бритви: Шовкун | + | Партизанські зв'язкові, що ходили по лезу бритви: Шовкун М. К., Супрун Ф. М., Прокопець М. Ф., Нагорна Є. К., Кириленко Т. Ф., Труніна Г., Сябер К., Сибіркіна В., Кебкал М. С., Кебкал Г. С., Кебкал І. П., Філь С. Г., Кривенко Н. С. Зв'язкова [[Жигун Федора Гаврилівна]] зберегла прапор військової частини, і передала після перемоги нашим воїнам. |
− | Фашисти жорстоко розправлялись з родинами партизан. У селі Плоске, в хаті партизана | + | Фашисти жорстоко розправлялись з родинами партизан. У селі Плоске, в хаті партизана К. Коробки, заживо спалено 46 жителів села, між ними подружжя вчителів Яковенків – [[Яковенко Яків Денисович|Яків Денисович]] і [[Яковенко Галина Олексіївна|Галина Олексіївна]]. Разом з дітьми і матір'ю розстріляли [[Ярош Олександра Іванівна|Олександру Іванівну Ярош]]. З п'ятьма членами сім’ї був розстріляний Слісаренко Т. Г. |
В Носівці розстріляні родини партизанів [[Данилко Галина Василівна|Данилко Г. В.]], [[Гейко Олександр Іванович|Гейко О. І.]] | В Носівці розстріляні родини партизанів [[Данилко Галина Василівна|Данилко Г. В.]], [[Гейко Олександр Іванович|Гейко О. І.]] | ||
Рядок 63: | Рядок 63: | ||
Після визволення району жителі Носівщини зібрали 23 мільйони карбованців на будівництво танкової колони «[[Колгоспник Чернігівщини]]». Потім назбирали ще 9 мільйонів. [[Петренко Кирило Хомич|Кирило Хомич Петренко]] з Селища вніс 50 тисяч карбованців на будівництво танка Т-34. Верховний Головнокомандуючий Й. В. Сталін висловив особисту подяку патріоту. | Після визволення району жителі Носівщини зібрали 23 мільйони карбованців на будівництво танкової колони «[[Колгоспник Чернігівщини]]». Потім назбирали ще 9 мільйонів. [[Петренко Кирило Хомич|Кирило Хомич Петренко]] з Селища вніс 50 тисяч карбованців на будівництво танка Т-34. Верховний Головнокомандуючий Й. В. Сталін висловив особисту подяку патріоту. | ||
− | Пройшло вже понад 60 років з дня початку війни, а люди все продовжують шукати своїх рідних, котрі загинули на шляхах війни. Ниточка пам'яті і болю зв'язує Носівщину і Сумщину. Щороку, поки була жива, навідувалася до могили чоловіка, Героя Радянського Союзу [[Ройченко Олександр Олександрович|Ройченка Олександра Олександровича]] його дружина Олександра Павлівна, щоб покласти квіти, виплакатись. Двічі приїжджали рідні сумчанина Ганжі | + | Пройшло вже понад 60 років з дня початку війни, а люди все продовжують шукати своїх рідних, котрі загинули на шляхах війни. Ниточка пам'яті і болю зв'язує Носівщину і Сумщину. Щороку, поки була жива, навідувалася до могили чоловіка, Героя Радянського Союзу [[Ройченко Олександр Олександрович|Ройченка Олександра Олександровича]] його дружина Олександра Павлівна, щоб покласти квіти, виплакатись. Двічі приїжджали рідні сумчанина Ганжі А. В., котрий загинув, визволяючи наше місто. |
В село Іржавець з Уралу поклонитись могилі брата, військового льотчика Пономарьова Д. І., котрий загинув у повітряному бою над селами Іржавець і Пилятин, кілька разів приїжджали сестри – Уфімцева Є. І. і Пономарьова Г. І. | В село Іржавець з Уралу поклонитись могилі брата, військового льотчика Пономарьова Д. І., котрий загинув у повітряному бою над селами Іржавець і Пилятин, кілька разів приїжджали сестри – Уфімцева Є. І. і Пономарьова Г. І. | ||
Рядок 69: | Рядок 69: | ||
У 1980-х роках Носівка зустрічала дорогих гостей – дітей жителя Архангельської області, рядового [[Лушев Георгій Федорович|Лушева Георгія Федоровича]]. Через 36 років генерал армії Лушев Петро Георгійович і Ніна Георгіївна відвідали могилу батька, дякуючи краєзнавцям Носівської СШ № 2. | У 1980-х роках Носівка зустрічала дорогих гостей – дітей жителя Архангельської області, рядового [[Лушев Георгій Федорович|Лушева Георгія Федоровича]]. Через 36 років генерал армії Лушев Петро Георгійович і Ніна Георгіївна відвідали могилу батька, дякуючи краєзнавцям Носівської СШ № 2. | ||
− | Щороку на День Перемоги лине з Кривого Рогу офіцер запасу Жмихов | + | Щороку на День Перемоги лине з Кривого Рогу офіцер запасу Жмихов В .О. до могили батька, розстріляного на території Ніжинської в’язниці в числі 150 жителів с. Червоні Партизани в 1942 році. Він доклав чимало зусиль, щоб у кінці 1980-х перепоховали всіх в землю рідного села. |
В 2009 році пошуковці з Сумщини розшукали нашого земляка [[Чумак Іван Семенович|Чумака Івана Семеновича]] (1921 р.н.), механіка-водія танка «Т-34», учасника Сталінградської битви, котрий героїчно загинув у боях на Курській дузі в 1943 році. | В 2009 році пошуковці з Сумщини розшукали нашого земляка [[Чумак Іван Семенович|Чумака Івана Семеновича]] (1921 р.н.), механіка-водія танка «Т-34», учасника Сталінградської битви, котрий героїчно загинув у боях на Курській дузі в 1943 році. |